Сьогодні усе плакало село...
Швидку село карпатське зустрічало...
І горе на селян гірських лягло...
Бо вовченяти, Сірого, не стало...
Швидка забрати Колю поспіша...
Нога разпухла, то змія вкусила...
Але при тілі ще його душа-
Лиш вовка оставля остання сила...
Розпухле тіло, ледве диха він...
З очей сльоза остання добігає...
Лизати рану хлопчику хотів...
Та серце вовка кров вже не качає...
***************************
Вони з дитинства разом. Так зросли...
Це вовчинятко Колі подарили...
Товаришами крепкими були...
Завжди кругом у двох вони ходили...
У мами день народження було
І гості все подвір'я наводнили...
В будинку пахло смачно і гуло
А Сірого на ланцюг посадили...
У Колі були плани геть свої
Гуляли всі, на нього не зважали...
Гулянка ще триває у рідні...
Сідало сонце... Колю всі шукали...
В останнє попід лісом він ходив...
Хтось бачив... Його в лісі не знайшлося...
Та батько Сірого на пошук відрядив-
Спасіння чудо все ж там відбулося!
Вовк в ліс чкурнув. Лиш мелькнув його хвіст!
Знайде чи ні?- Всі голови ламали...
Для нього рідний дім Карпатський ліс-
І хлопчика повернення чекали...
Миколку, звісно, Сірий віднайшов
Він знепритомнів... Став в кубло гадюче.
І хлопцю вовк на поміч там прийшов
Тягнув його.... Та жалив змій болюче...
З останніх сил тягнув він до села...
Сопів, скулів і напрягав всі сили...
Щоб ця душа спасенною була...
А його час підходив до могили...
В тумані бачив білий ще халат...
Хотів ще рану хлопчику лизати...
Але убив це серце вірне яд...
Пустив сльозу... І сам почав вмирати...
***************************
Сьогодні усе плакало село...
І під сосною вовка хоронили...
Смертельне горе хлопця обійшло...
Далеко, в горах, дзвони задзвонили...
Тепер давно там пам'ятник стоїть
Микола, вже дорослий, приїжджає.
Найперше він до Сірого спішить-
Новини всі Йому розповідає...
Андрей Краснокутский,
Ротмистровка, Украина
Так будь же зеркалом у Бога
И освящаясь - отражай.
Иначе истины не трогай
Не разрушай, не искажай...
***********************
Лист бумаги на столе
Ручка полная чернил -
Это всё, что нужно мне
Да Господь чтоб посетил... e-mail автора:kravas@email.ua
Прочитано 5466 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : 5) Сердцу не прикажешь (2005) - Сергей Дегтярь Я покинул христианскую церковь "Слово Жизни" ещё в 2003 году, но платоническое чувство влюблённости не покидало меня никогда. Я жил уже отдельно от церкви и ничего оней не знал, однако любовь к ней всё больше и больше росла. Сказать ей это я не мог, потому, что она не воспринимала меня серьёзно. После моих признаний в любви, мне кажется, она ещё больше стала меня презирать. А я ничего не мог поделать с этим чувством. Я питал надежду, что рано или поздно, когда нибудь она меня полюбит, но, я был, видимо слеп в своих чувствах и не видел реальности. Через пять лет, когда я позвонил ей, чтобы узнать как у неё сложилась жизнь - она ответила, что по прежнему одинока и нет того мужчины, который ей необходим. На ваопрос, нравлюсь ли я ей - она ответила, что нет. Она сказала, что ей нравятся другие мужчины.
Поэзия : Поздравление - Сергей Сгибнев Может быть вам нужно подписать открытку..., может быть просто позвонить и поздравить друга (подругу) с каким-нибудь праздником...
Может быть несколько теплых слов помогут вам в непростую для вас минуту... Благословение вам от Господа!