* * *
Ждет неосознанная вечность,
Душа скорбит, душа скорбит,
Разбита вдребезги беспечность —
Бокал из хрусталя разбит.
Таясь в сетях самообмана
Нам страха смерти не изжить,
Он постоянно-постоянно,
Всегда нас будет сторожить.
Но более всего пугает
Расплата за огонь грехи,
Которые мы собираем,
Как дрянь у фермы петухи.
* * *
Меня не покинет отчаяние,
Меня не утешит успех, —
Все, непременно, отчалим —
И этот закон — для всех.
Засохнут большие реки
И маленькие ручейки,
И смысл теряют вехи
На этом коротком пути.
* * *
А ведь была столетняя война;
Да неужели можно столько драться?
Да, жизнь была суровою, признаться.
О! Что за нравы!
Что за времена!
И войны становились все короче,
Но злее пушки и жесточе бой,
И жертвы миллионною гурьбой...
Не вспоминать такое лучше к ночи.
А сколько наштамповано калек?
А сколько слов высоких источалось?
А может быть - война не прекращалась,
И мирных дней не знает человек?
* * *
Юность старости не верит —
Хочет все открыть сама:
С грохотом срывают двери —
Ходят ходуном дома.
Мы все это проходили —
Разум запирали в клеть,
Стулья не жалея били —
Молодые силы ведь.
Но как зайцы в заячьи петли
Попадали головой.
Успокоились, обмякли,
И нахохлились совой.
Были резаны и биты,
Кто-то трижды был зашит;
Наши глупости, ошибки
Юность повторить спешит.
* * *
Не вознесли, не оценили —
Кого не била эта хворь?
Тщеславие не отменили.
Вздымает честолюбец хвост.
Тот режет, этот — что-то точит,
Иль кистью водит по холсту;
А этот всем мозги морочит —
Про ауру свою хрустит.
Оценят или не оценят —
Лаврушки поднесут венок;
Не надо это ставить в центре,
Надейся – как там повернёт.
* * *
Сошлись соперники и прытко
Скрестили копья — две улыбки.
Потом, сверкнули два кинжала —
Два поцелуя ночь внимала.
Где бой без боли, слез и силы? —
Все это было, было, было.
А где герой? Где победитель?
Да нет его, и не ищите.
Героя нет, и нет Тальзита —
Я не разбит, ты не разбита.
ПРОГРЕССИРУЕМ ТИХОНЬКО
Да, теперь и не поверишь:
В деревнях прошедших лет,
Палку подставляли к двери,
Мол, хозяев дома нет.
Ежели хозяин дома,
Дети дома, слабый пол...
И знакомый, незнакомый
Заходи, садись за стол…
А сейчас «глазки», цепочки,
И замки - все от вражья;
И хозяин, между прочим,
Может жахнуть из ружья.
Защищен от глаз до холки,
С опасением прочно слит…
Прогрессирует тихонько
Современный индивид.
* * *
От скифов мы или сарматов
Не будем мучиться, гадать;
Не будем свитки лет разматывать:
Размыто все — не увидать.
Да разве это очень важно:
От Хама иль Афета мы,
Душа была бы не бумажной
С подтеками чернильной тьмы.
Не важно — кто там был вначале,
Лишь бы в тупик не завернуть.
Мы от Христа свой путь начали,
Им и должны закончить путь.
* * *
Девушка красивая с витрины
Сладко улыбается, цветет,
Расплескала рученьки картинно,
Кажется, вот-вот в толпу сойдет.
Ножки, как точеные балясинки,
Напомажен маленький роток,
А глаза большущие и ясные, —
Девушка — искусственный цветок.
Не отправит крови ток по венам,
Не взметнет восторженно бровей.
Девушка из рода манекенов,
И витрина дом родимый ей.
* * *
Да, конечно, горького хватает,
Кто тебя отженит от беды, —
Лодку на волнах порой качает,
Но, а как ей, лодке, без воды?
Ежели она свое отпела,
Если ей простор не целовать,
А лежать в кустах, такое дело,
Потихоньку век свой догнивать.
Что беда, - без бед и жизни нету,
Пусть они сосульками висят.
Побродить бы мне по белу свету,
Эх, еще б годочков пятьдесят!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.